UKR
П'ятниця 26 Квітня 2024 року subscribe_imgПідписатися на новини
kaxobka
Офіційний сайт Каховської міської територіальної громади
Версія сайту для людей з вадами слуху та зору
Головна “БАТЬКІВЩИНА МОЯ – УКРАЇНА”

Навігація

Оголошення

11.03.2024

На виконання Закону України від 21.03.2023 № 3005-IX «Про засудження та
заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізації
топонімії» та доручення начальника Херсонської обласної військової
адміністрації № 22 від 07 березня 2024 року перейменуванню підлягають
вулиці та провулки на території Каховської міської територіальної громади, а
саме: 42 вулиці та 4 провулки у м. Каховці; 8 вулиць у старостинських
округах громади.

Детальніше

16.02.2022

 

До уваги
фермерів та бджолярів громади!

Детальніше

14.02.2022

Оголошення щодо конкурсу з відбору суб’єктів оціночної діяльності з оцінки земельних ділянок (з метою викупу):

Детальніше

14.02.2022

До уваги фермерів та бджолярів громади!

Детальніше

10.02.2022

24 лютого 2022 року о 9:00 годині, у приміщенні Каховської міської ради (ІІІ поверх - зал засідань) відбудеться пленарне засідання двадцять шостої сесії Каховської міської ради VІІІ скликання.

Детальніше
Всі оголошення

Лічильник відвідувачів

Сьогодні932
Вчора1170
На цьому тижні4985
Минулого тижня7711
У цьому місяці27396
Минулого місяця34012
За весь період2471151
20.05.15

“БАТЬКІВЩИНА МОЯ – УКРАЇНА”

Розповідала мені мати
Німці ввірвалися в село
Нищили все, палили хати
А їй п’ятнадцять лиш було

Село Борове, Рокитнівського району на Рівненщині. Жила собі в родині Єремейчук, дівчинка Надійка, тільки не дуже щасливе дитинство випало на її долю. 1941-1945 р.р. чорна хмара нависла над Радянською землею, почалася Велика Вітчизняна Війна. Фашистські кати ввірвалися в село, шукали партизанського ватажка. Хата в котрій жила Надія, знаходилася біля самісінького лісу. Батько Надії, Федір Гордійович Єремейчук допомагав партизанам. А його діти, Надія та Сергійко були гідними помічниками-розвідниками для свого батька. Вони крадькома бігали в село, аби що-небудь довідатись. Завжди приносили батькові деякі звістки про німців.
Одного холодного осіннього ранку легенький вітерець підганяв хмар. Почав сіяти дрібний дощ. Холод пробирав наскрізь. Надійка промокла до рубця, поки бігла додому. Дуже злякана, швидко зайшла в хату і мерщій до батька. Притулилась й шепоче: «Тату, тату, шукають Ступіна». А Володя Ступін, один з ватажків партизанського загону Рівненщини, на той час поранений переховувався на горищі їхньої хати. Федір Гордійович надійно заховав Ступіна, але щоб німці зовсім нічого не запідозрили, він негайно з’їв свій партизанський квиток, коли німці наблизились до дверей їхньої хати. Вони нишпорили скрізь але Володю не знайшли. Побачивши за дверима вродливу дівчину німці схопили її під руки, потягли на вулицю і забрали з собою. Мати в плач, та марно. Того пронизливого вітром та дощем холодного ранку, німці забрали з села ще декілька молодих дівчат і відвезли в місто Рівне. Там дівчата працювали на одній із залізничних станцій. Готували посилки з продуктами, які відправлялися німцям на фронт. «Робота була важкою, розповідала мама. На відпочинок зовсім не давали часу. Тільки хочеш щось сказати подрузі, котру теж Надією звали, а над тобою вже стоїть з нагайкою величезний мордатий німець і по-звірськи кричить: «Schnele, arbeiten fraulein!, schnell, schnell!, russisch schwein». Ця каторга продовжувалась з дня на день ще гірше. А одного дня пішов слух, що готується ешелон до Німеччини, в якому будуть відправлять українських дівчат».
Налякалася Надія, занепокоїлась. Та ось одним вечором двом Надійкам вдалося поговорити і вони твердо вирішили втекти, щоб їх не відправили до Німеччини.

Мамо, не сумуй, не треба,
Що терплю я тут фашистські муки
Вір чекай я повернусь до тебе
Пригорнусь, та поцілую твої руки.

Стояла темна та холодна осіння ніч. Поки німецький вартовий відійшов на декілька хвилини погрітися, дві Надії швидко домовились і не гаючи дорогоцінного часу втекли. З такою швидкістю вони бігли, що під ногами горіла земля, а холоду в ту мить вони зовсім не відчували. Залізнична станція була вже далеко позаду. Вони тікали густими темними лісами. Приходилось переходити болото, ховатися в корчах.

 

Десь близько гримлять гармати
І кули свистять, ріжуть вухо
Нестерпно так хочеться спати
Голодні аж в роті сухо.

Воду пили з калюжі, їли лісові ягоди, дорога була важкою і дуже довгою. Та ось нарешті рідне село. Тепла вкраїнська піч, та рідна мати, яка так довго чекала доньку.
Ніжні та натруджені долоні
Пригорнули доню, й очі вже веселі
Було важко у німецькому полоні
Все позаду, я у рідній вже оселі.

Пройшов час, закінчилась війна. Надія вийшла заміж, народила дітей. В 1958 році разом з сім’єю переїхала до Херсонщини, в місто Каховку. Працювала пташницею в колгоспі ім. XXI з’їзду КПРС, Яким керував С.Ф. Барабаш (зараз Каховський радгосп-технікум). Жінка була дуже трудолюбива. В 1965 році Надію Федорівну Єремейчук показували по телебаченню, як кращу передову пташницю району (кіноплівка знаходиться в архіві Херсонської телестудії «Скіфія»). В квітні 1966 року вона була нагороджена медаллю «За трудову доблесть». Всіх передовиків тваринництва Каховського району було сфотографовано. Фотографія групи нагороджених знаходиться в архіві Каховського історичного музею. В 1968 році Надії Єремейчук було присвоєно звання «Майстер тваринництва першого класу». Почесного звання «Ударник комуністичної праці», ця справжня радянська жінка-трудівниця була удостоєна в 1969 році. Неодноразово Надія Федорівна була передовою між пташницями району. В газеті, тоді ще «Зоря комунізму» було опубліковано передові досягнення кращих тваринників району. Серед пташниць Надія Федорівна була в ряді перших. Вона за 11 місяців 1976 року одержала від курки - несушки 164, 3 штук яєць. Працювала жінка на славу. Багато труднощів зустрічалось їй в житті, але вона їх не боялась. Це людина великою сили волі. Ще з малих літ вона проявила свою стійкість, мужність та хоробрість. З таких людей треба брати приклад. Таку людину не можна не назвати хазяїном своєї землі, котра рішуче діяла в боротьбі за мир та проявила себе з відзнакою на своєму трудовому шляху. А земля в нас єдина, чи то на Рівненщині, чи на Херсонщині - це Батьківщина, а ім’я її - Україна.

Ввійшла ніжність пісень у пам’ять воєдино
Як гарно, мамо, ти співала нам пісні
Люблю тебе всім серцем, Україно!
Земля моєї доброї рідні.


Квіташ Алла Миколаївна, учасник конкурсу есе "Пам’ять серця"
(м. Каховка)


попередня

“ОДИН ІЗ ТИСЯЧІ СОЛДАТ…”

наступна

“ВІД СТАЛІНГРАДА ДО БЕРЛІНА”