10.04.15
Тарас
Шевченко…З душевним трепетом пишу це святе ім’я. Частіше в грудях
б’ється серце, коли його вимовляю. Він прийшов у світ, коли, ще скутий
кригою, сивів у берегах Дніпро. Березень благословив першу сльозу
немовляти.
Поезія Шевченка проникла в мою свідомість ще в ранньому дитинстві.
Пригадую,
коли я тільки почав ходити і говорити, мама тихо читала мені його
поезії. Хоч мало що розумів, та в пам’яті моїй вони залишилися назавжди.
Коли
вже вчився в школі, на день народження мені подарували гарненьку
збірочку «Кобзар». Притиснувши до серця, як найдорожчу святиню, щойно
подаровану книжку, я, затамувавши подих, дивився в його мудрі очі на
обкладинці.
Гортаю книжку.... Сторінки шурхають…Перша, друга, третя…
Перед
очима постає одна картинка за другою. Переді мною, ніби наяву, постала
Шевченкова Катерина. А ось «Гайдамаки», «Гамалія»- і в пам’яті зринають
картини далекого минулого нашого народу, героїчні битви, сміливі походи.
Далі - «Кавказ», «Єретик», «І мертвим, і живим…», «Сон». І всі твори –
гірка правда про поневіряння, страждання і криваві сльози знедоленого
народу.
Так міг писати тільки Шевченко!
Його
творчість для мене- слава й майстерність, велич і мужність,
далекоглядність і безсмертя. Щоразу, гортаючи томик Шевченка, спілкуюсь
із поетом, який вказує шлях своїм віщим сном.
Цього
року Україна відзначає 200-річчя великого Кобзаря. Аж не віриться: це ж
два століття його віддаляє від нас, а ми й тепер радимось, розмовляємо з
ним, як з нашим сучасником, і кожне його слово є для нас зрозумілим та
актуальним. Ніби з небес позирає він на наше життя, бачить наші клопоти й
біди, наші смутки і радощі.
Перечитуючи «Кобзаря», я із здивуванням бачу, як Тарас Григорович на кожній сторінці допомагає нам і краще вдивитись у вічну красу нашого «тихого раю», й палкіше полюбити його.
Тож,
виконуймо його заповіти! Усією спільнотою зберігаймо мир на землі, не
губімо красу батьківських криниць, гніздо пташине, садок вишневий коло
хати. Щоб на шляхах золотіли хліба, синіли волошки в житах, усміхалося
ласкаве сонце.
Помилуйте,
Тарасе Григоровичу, що тривожу вашу зболілу душу, втомлене тіло, але,
прочитавши ваші вірші, звернені до нас, нащадків, вирішив подякувати за
теплі, сердечні, щирі слова, за те неоціненне, чим збагатили Ви мене,
над чим змусили задуматись… Вірю, що ніколи не перестане дивувати мене
Ваш величезний талант!
Воробйов Дмитро, призер конкурсу есе “Мій Шевченко”
попередня
Комарницький Ілля, переможець міського конкурсу есе «Мій Шевченко»
наступна
Огданець Микола, призер конкурсу есе “Мій Шевченко”