UKR
П'ятниця 20 Жовтня 2017 року subscribe_imgПідписатися на новини
kaxobka
Офіційний сайт територіальної громади міста
Версія сайту для людей з вадами слуху та зору

У ПОШУКАХ МІСЦЯ ЗАГИБЕЛІ КОМАНДАРМА


23.06.2014

20 червня 2014 року за ініціативою Каховського історичного музею та організаційної підтримки відділу у справах молоді та спорту Каховської міської ради відбулась пошукова експедиція “У пошуках місця загибелі командарма”. Місце експедиції - Горностаївський район, а точніше, район Маринської та Червоноблагодатівської сільських рад, де 6 листопада 1943 року трагічно загинули командувач 44-ї армії (417-а ст. дивізія цієї армії визволила 2 листопада 1943 року Каховку) генерал-лейтенант В.О.Хоменко та командувач артилерією 44-ї армії генерал-майор С.О.Бобков. Місце їх поховання - м. Мелітополь, а загинули вони в районі с. Маринське. 18 жовтня 2013 року вже відбулась патріотична мандрівка молоді та ветеранів до м. Мелітополь. Мандрівка проходила в рамках міських заходів до 69-ї річниці визволення України та 70-річчя визволення Каховки від фашистських загарбників. Тоді її учасниками стали ветерани війни, праці та Збройних сил, учні-члени Каховського наукового товариства “Ерудит”, учні ДНЗ “КПЛСП”, працівники Каховського історичного музею, члени міської ради з питань молодіжної політики, педагоги. На цей раз в складі невеличкої делегації учасників (9 чол.): практиканти відділу у справах молоді та спорту (Шевченко Артем, Панченко Ксенія, Вовк Віра), працівники Каховського історичного музею (Світлана Сидьолкіна та Валентина Колос), член військово-патріотичного клубу “Каховка” Олексій Супрунов, власний кореспондент газети “Новий день” Олег Батурін та водій Віктор Вознесенський. Спочатку члени експедиції навідались в село Маринське. Саме тут надвечір 6 листопада 1943 року в останнє бачили в живих обох генералів, В.О.Хоменка та С.О.Бобкова. Вони відвідали в селі командний пункт 10 ст. дивізії генерала Рубанюка.

 У селі Маринське члени експедиції зустрілись з головою сільської ради Василем Аркадійовичем Кривошеєвим. Він повідомив нас, що чув про цю історію, але очевидців-односельчан, які були на той час у селі вже, нема серед живих. Він також коротко ознайомив нас з історією села, яке колись заселяли німці-колоністи і воно носило назву Марифельд. У 1939 році за наказом радянського уряду всіх німців (як і з інших місць Півдня України) вивезли до Казахстану. У 1941 році тут залишилось тільки дві німецькі родини. Після війни село заселили переселенцями з Волинської та Полтавської областей. Далі Василь Аркадійович провів екскурсію по селу, в якому ще залишились будинки німецьких колоністів. «Маринское – бывшая колония немцев-колонистов, имела сплошь все дома кирпичные и благоустроенные дворы с каменными сараями…», - згадував колишній заступник начальника штабу 44-й армії полковник О.Ф.Гришаєв (його спогади є в матеріалах Каховського історичного музею у темі “Визволення Каховки”). В одному будинку одночасно розмістились пошта, сільська та шкільна бібліотеки. У колишній кірсі розмістився сільський клуб, у якому в роки визволення Північної Таврії був польовий шпиталь. Деякі будівлі перебудовані під господарчі споруди, а в багатьох інших проживають сучасні мешканці села. Звісно ж, ми відвідали і Меморіальний комплекс на сільському кладовищі, де поховано більше як 600 радянських солдат, які загинули під час штурму німецького плацдарму в районі Великої Лепетихи в 1943-1944 роках. Частина солдат померли від ран у польовому шпиталі. В центрі села - меморіальний комплекс загиблим односельчанам, на якому мешканці села (для нас це була новина) встановили символічні пам’ятники загиблим генералам Хоменку В.О. та Бобкову С.О. Члени експедиції поклали вінок до підніжжя пам’ятників.

Після екскурсії по селу В.А.Кривошеєв вирішив проводити нас до можливого місця загибелі генералів, яке називають “Болгарка” або Болгарська балка (так її називають місцеві жителі). Взагалі голова сільради був здивований нашою метою знайти місце загибелі командарма: «За радянських часів і за часів незалежної України нікому це не було потрібно, ніхто не додумався шукати це місце, хоча воно десь поряд».

«Хоменко с Бобковым в Маринском пробыли около 2-х часов, - згадував полковник Гришаєв. - Затем они направились дальше, в корпус генерала Кошевого» (майбутній маршал Радянського Союзу). Штаб 6-го корпусу генерала Кошового перебував десь у районі хутора Середній. Після цього в живих їх вже, фактично, ніхто не бачив, окрім супроводжуючих їх ад'ютанта, шифрувальника, радистів на чолі з лейтенантом Ляпахом М.І. та водіїв (їхали на трьох легкових машинах «БМВ», «Вілліс», «Додж ¾»), а всього їх було 10 чоловік.

Ще до початку експедиції її члени, а також відомий активіст молодіжного руху міста Олександр Зікранець вивчали місцевість за допомогою Інтернету. Завдяки цьому, а також спогадам (і, в першу чергу, намальованій ним схемі) полковника Гришаєва вдалось визначити приблизне місце загибелі. Але, на жаль, до самої балки доїхати степовими дорогами не вдалось,бо цими дорогами після дощу взагалі було важко їхати. На символічному адміністративному кордоні Горностаївського та Великолепитихського районів фермери вирили рів (це здивувало навіть голову сільради), а степову дорогу переорали. Вдалось доїхати тільки до старої лісопосадки, яку згадує (вона також відображена і на схемі) О.Ф.Гришаєв: «… проехали несколько километров и пересекли лесозащитную посадку… дорога пошла вниз. Начался спуск в большую балку, а на противоположной ее стороне были немцы…». Олексій Супрунов оглянув лісопосадку і знайшов залишки земляних оборонних споруд, тим самим підтвердивши, що ми перебували поблизу місця, яке ми розшукували.

Довелось повернутись в Маринське. На прощання голова сільради пообіцяв нам, що знайде час і проїде іншими степовими дорогами до балки, яка нас цікавила, а потім ми знову спробуємо спільно закінчити розпочату експедицію. Більше того: ми домовились, що потім на тому місці спільно встановимо символічний знак і сюди можна привозити (наприклад, напередодні дня визволення Каховки або 9 травня) молодь, дітей, щоб вони мали можливість поклонитись частинці героїчної історії нашого краю, нашої Батьківщини.

Після цього члени експедиції також відвідали Меморіальний комплекс на місці колишнього хутора Соломки (воно зникло в кінці 50-х років). Саме на цьому місці знаходиться найбільше братське поховання часів війни на Херсонщині. Цифри називають від 3,5 тисяч до 10 тисяч. Багато загиблих були поховані в цивільній одежі. Їм не встигли видати не тільки військову форму, а навіть і зброю. Більшість їх була призвана до лав Радянської армії польовими військкоматами з тільки що визволеної території. Саме тут всі чотири села Червоноблагодатівської сільської ради щорічно відзначають День Перемоги.

Експедиція “У пошуках місця загибелі командарма” не завершилась, вона тільки розпочалась. Перефразовуючи відомий вислів, можна кінцеве завдання визначити словами: «Доки не найдене останнє місце загибелі солдата – війна ще не закінчилась!».

 

Фото: