16.01.2015

Ідея єдності і соборності Українських земель як і прагнення до незалежності й державного суверенітету, сильної централізованої влади, є головним змістом державницької ідеології будь-якого народу. Не був винятком у цьому ряду і наш український народ,хочдехто й волів би бачити його недержавним. Століттями розірваний український народ визволявся з неволі — Наддніпрянщина вийшла з Російської, а Західна Україна — з Австро-Угорської імперій — і возз’єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

 День Соборності —свято України, що відзначається щороку 22 січня в день проголошенняАкту возз’єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році

Офіційно в Україні День соборності відзначається з 1999 року. Свято встановлено в Україні «…враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…» згідно з Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року.

У цей день також прийнято згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 року - прийняття IV Універсалу Української центральної Ради, яким проголошувалася повна незалежність Української Народної Республіки.

Деякий час, з 30 грудня 2011 року, Указом Президента України День соборності на офіційному рівні було скасовано і натомість встановлено «День Соборності та Свободи України». Однак 13 листопада 2014 року указом Президента України Петра Порошенка свято було відновлено.

Ідея Соборності бере свій початок від об’єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались такі українські гетьмани: Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Мазепа. У ХVIIІ ст. – на початку ХХ ст., коли українські землі були поділені між Польщею, Росією, Румунією, Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях кращих вітчизняних мислителів, які наголошували, що для боротьби за свої національні інтереси Україні вкрай потрібна територіальна цілісність.

За результатами ухвалення ІІІ Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній. Під впливом цих подій в жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 р. у Фастові був підписаний «Передвступний договір» про об’єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу.

Досягнення державного об’єднання розглядалося, по-перше, як втілення в життя вікового прагнення українського народу до державної єдності, а, по-друге, як засіб об’єднати сили в боротьбі проти зазіхання Польщі на українські землі.

3 січня 1919 року Національною Радою УНР у місті Станіславі було схвалено закон про об’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в Народну Республіку.

А вже 22 січня 1919 року розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта злуки. Церковні торжества проголошення злуки проходили на Софійській площі у Києві. Під час урочистостей членом Директорії Народної Республіки Федорем Швецом було урочисто зачитано Універсал Директорії:

«…Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу».

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самоідентифікації, становлення політичної нації. Вперше за 600 років він став реальним кроком до об’єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні. Наступного дня, 23 січня, розпочався Трудовий конгрес України, який мав виконувати функцію всеукраїнського парламенту.

Ці історичні події сформували підґрунтя для відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї.

День Соборності – це нагадування про те, що сила нашої держави – в єдності українських земель.

Соборність Української держави – одвічна мрія, яку плекав народ протягом усієї історії боротьби за незалежну Україну. Лише соборна, незалежна і вільна Україна має шанс увійти до спільноти процвітаючих країн як рівноправний партнер і перспективний лідер центрально-східного регіону Європи.

Саме тому значення Свободи, як невід’ємної складової незалежної України, набуває особливого змісту і стає нерозривно пов’язаним з Соборністю наших земель.

На порозі Незалежності України від Радянського Союзу спостерігався також значний сплеск ідеї єднання Українського народу. Так, 21 січня 1990 року, у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР близько трьох мільйонів людей взялися за руки, з’єднавши Львів і Київ . Цей живий ланцюг був одним з наймасштабніших у світовій історії та став ще одним кроком до здобуття незалежності Україною.

Відтепер, в День соборності України люди в багатьох містах України створюють невеликі кількатисячні живі ланцюги як символ єднання української нації.

Так і 29 листопада 2013 року, у день саміту у Вільнюсі на честь підписання договору між Європою та Україною 11 молодих людей ініціювали створення ще одного ланцюга єдності, який мав би проходити від Києва до Польщі. Маршрут відбувся від Києва через Житомир, Рівне, Львів, Шегині, через кордон і до польського прикордонного пункту Медика. На акцію вийшло близько 300 тисяч людей різного віку. Найактивнішою виявилась Львівська та Рівненська область. Організаторами живого ланцюга стали група молодих людей (переважно студенти), які без жодної фінансової підтримки забезпечили людьми усі проблемні ділянки між населеними пунктами.

Цей живий ланцюг став демонстрацією прагнення українців до об’єднання та створення змін у державі.

Кінець 2013 – початок 2014 року став випробувальним для українського народу. Випробувальним на патріотизм та прагнення до вільного від узурпації злочинною владою життя. Тим часом, коли мільйони українців боролися з представниками влади та правоохоронних органів за ідеї розвитку української держави, Російська Федерація розпочала захоплення українських земель шляхом військової агресії.

Російська Федерація розпочала масштабну диверсійну діяльність в Україні, яка була зумовлена комплексом дій. Розпочалось це з кінця лютого 2014 року. Метою таких диверсійних дій з боку Російської Федерації стала дестабілізація політичної ситуації в Україні після Революції гідності, провокування міжетнічних та міжрегіональних конфліктів, посилення сепаратистських рухів в Східній Україні. Ці диверсійні дії є складовою більш широкої, на геополітичному рівні, атаки на українську державність, частинами якої є інформаційна війна проти України та пряма військова агресія — окупація Росією Автономної республіки Крим.

Як наголосив Президент України Петро Порошенко: «Ціна за свободу, яку ми отримали 23 роки тому, величезна - життя цілих поколінь борців за незалежність. У наш драматичний час до числа безсмертних долучилися Герої Небесної Сотні та оборонці Вітчизни, що полягли у війні на Сході України».

Протягом березня 2014 року з боку Росії була здійснена військова агресія, спрямована на насильницьке протиправне відторгнення Кримської автономії та Севастополя від України та їх приєднання до Російської Федерації на правах суб’єкта Російської Федерації. Насильницька анексія Криму не визнається ні українською державою ні світовою спільнотою, натомість російською владою трактується як «повернення Криму до Росії». Згідно з Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територія Кримського півострова внаслідок російської окупації вважається тимчасово окупованою територією.

У кінці лютого - початку березня 2014 року перекинуті з Росії і кримських баз Чорноморського флоту РФ війська без розпізнавальних знаків окуповувалиКримський півострів. 16 березня 2014 року на території Криму і міста Севастополя пройшов псевдореферендум про статус півострова, за сфальсифікованими результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали це голосування і вважають, що Крим Росія анексувала.

Як зазначив Президент України П.Порошенко у своєму виступі на спільному засіданні Сейму та Сенату Республіки Польща, «Крим для нас – це незагоєна рана. Ніякого виправдання анексії не існує – це брутальне порушення міжнародного права. Сьогодні Крим опинився під владою окупантів. Там панує безправ’я, кримські татари та українці позбавлені політичних і культурних прав. Але ми віримо в те, що український прапор знову замайорить над багатонаціональним півостровом, чиє етнічне, мовне та релігійно-культурне розмаїття так вразило свого часу генія польського народу Адама Міцкевича».

Після анексії Криму Росією, сепаратистська криза перекинулася на схід України. На територіях Луганської та Донецької областей були проведені ініційовані сепаратистами референдуми всупереч Конституції України, з системними порушеннями ґрунтовних міжнародних принципів і процедур проведення референдумів. Вони є нелегітимними, їх результати не були визнані українською владою, а також не були визнані Євросоюзом і США.

З огляду на жорстокі та протиправні дії терористів на Донбасі, керівництво України оголосило проведення в регіоні антитерористичної операції. Основними силами в боротьбі з бандами бойовиків стали підрозділи Збройних сил України, Національна гвардія і спеціально створені батальйони територіальної оборони.

Як зазначив Глава держави: «Події останніх місяців стали для нас хоча й не оголошеною, але справжньою війною. Вона, можливо, так і увійде в історію як Вітчизняна війна 2014 року. Війна проти зовнішньої агресії. За Україну, за її волю, за честь і славу, за народ. За Незалежність. «Вітчизняна» вона тому, що на захист Батьківщини піднялися всі – від малого до старого. Боротьба за перемогу стала всенародним рухом, справою всіх і кожного. За останні місяці у важких виснажливих боях народилося нове українське військо. Воно сильне не лише зброєю та хистом, але й потужним патріотичним духом. Словосполучення «захисник Вітчизни» перестало бути абстрактним ритуальним висловом. Воно наповнилося конкретним змістом».

Спробу проголосити «народну республіку» було здійснено також в Харкові, а плани до проголошення народних республік поширювались і на інші регіони Сходу та Півдня України. Проте незламний дух українських громадян не дозволив поширити ідеї розколу країни, українці об’єднали свої зусилля заради досягнення миру, спільної мети забезпечення спокою та злагоди в країні.

Також Президент України П.Порошенко під час інтерв’ю, яке він дав газеті «TheWallStreetJournal»  заявив, що не дозволить нікому розколоти Україну на схід і захід і зробить усе можливе, щоб зберегти територіальну цілісність українських кордонів і покінчити з військовим протистоянням, яке штучно було створене на Донбасі.

Виклики і загрози, які сьогодні постали перед нашою державою, перед Україною, не стояли з часів Другої світової війни та повоєнної розправи з українським національним рухом… І водночас – унікальний шанс, який дуже відповідальний Український народ подарував Українській державі, вперше обравши до українського парламенту проєвропейську конституційну більшість, – таких можливостей не відкривалося перед Україною ще ніколи. Такою є вичерпна характеристика внутрішнього і зовнішнього становища. І наше з вами завдання можна передати простою формулою: відвести загрози і використати шанс.

Одним із головних завдань Мирного плану Президента України П.Порошенка є перетворення крихкого перемир’я, яке сьогодні є на Сході, в стійкий, забезпечений і тривалий мир. Повернення тимчасово окупованих територій під контроль української влади. Відновлення на цих територіях українського суверенітету.

Військова загроза; замах на наш суверенітет, на нашу незалежність, на нашу територіальну цілісність; нехтування нормами міжнародного права з боку однієї з найбільших країн світу. Криза глобальної та європейської систем безпеки та спроби ще раз вдатися до історично збанкрутілої політики умиротворення агресора. Відсутність надійних гарантій зовнішньої безпеки, що не дає нам змоги повною мірою розраховувати на існуючі міжнародно-правові інструменти для захисту наших українських національних інтересів. Такими є головні виклики і головні загрози, які сьогодні стоять перед нашою Україною.

Звертаючись до Верховної Ради України, П.Погрошенко у своєму позачерговому посланні зазначив, що «Ворог поставив собі за мету не просто переглянути кордони. Мета інша. Нікому не потрібен Донецьк, Луганськ чи Донбас. Ми чітко знаємо, що йшлося про те, щоб розколоти державу або й зовсім стерти її з карти. Знищити нас як великий європейський народ. Та грубо прорахувався. Українська політична нація остаточно ствердилася на всіх теренах – західних і східних, північних та південних. Вона об’єднала представників різних етносів та носіїв різних мов. Своєю участю у Вітчизняній війні 2014 року за незалежність України наші російськомовні співвітчизники продемонстрували, що російською мовою вони люблять Україну аж ніяк не менше, ніж ми українською. І я пишаюся мужністю і відповідальністю наших співвітчизників! Ми всі разом стали єдиним організмом, котрий може встояти перед будь-якими політичними маніпуляціями зсередини і тиском ззовні».

Підготовлено управлінням з питань внутрішньої та інформаційної політики обласної державної адміністрації