26.04.2016

26 квітня 1986 року світ вразила одна з найстрашніших техногенних катастроф - аварія на ЧАЕС. У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року, коли всі спали безтурботним сном, о першій годині 23 хвилини над IV реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало велетенське полум’я... З того трагічного дня минуло вже три десятиліття. Пішли тисячі людей, що допомагали в ліквідації наслідків вибуху. Знято цикли сюжетів про Чорнобиль, які десятиліття потому намагаються відтворити хронологію трагедії за словами очевидців і учасників тих подій, а також розказують і показують, як змінилася зона відчуження, і як там зараз живуть люди.
26 квітня у малому залі МПК "Меліоратор" зібралися каховчани, щоб згадати найстрашнішу катастрофу ХХ-го століття та висловити свою безмірну вдячність героям, які ціною свого життя захистили світ від небувалої біди. У ліквідації аварії брали участь 600 000 людей: пожежники та медики, військовослужбовці та персонал станції - вони виконували свій обов’язок, ризикуючи своїм здоров’ям та життям. У Каховці мешкає 199 громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з них: 24 чол. - ліквідатори аварії першої категорії, 55 чол. - другої категорії А, 24 чол. - другої категорії Б, 36 чол. - третьої категорії А, 25 чол. - третьої категорії Б, 31 чол. - діти, 5 чол. - вдови померлих ліквідаторів. Всі ті, хто першими вийшли на лінію вогню, ступили у вируюче полум’я, в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.
До цієї скорботної дати відділ культури Каховської міської ради підготував дуже ліричний та пронизливий концерт для наших ветеранів-чорнобильців та їх сімей. До присутніх звернулися міський голова Андрій Дяченко та керівник міської громадської організації чорнобильців Григорій Кузьменко. Під час хвилини мовчання за загиблими у багатьох на очах сльози - чорною плямою на нашій блакитній планеті стала Чорнобильська катастрофа. Право покласти квіти до пам’ятного знаку ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції було надано Григорію Пилиповичу Дяченку та Федору Дмитровичу Іващенко.
30 років пройшло з тих пір, 30 років як смертоносна пилюка з ядерної печі покрила білі хати, поля і ліси, 30 років цвітом скорботи і суму зацвітають Чорнобильські сади. Переживши Чорнобиль, ми усвідомили, що щастя - це коли можна лягти в пахучу траву, не боячись радіації; це чиста річка, у якій можна скупатися, це усміхнені дитячі обличчя. Пам’ятаймо це.

Фотографії Владислави Базилевич

Фото: